Соціалізація учасників бойових дій після повернення до мирного життя є складним процесом, який включає в себе адаптацію до нових умов, відновлення звичного способу життя та відновлення психологічного та соціального статусу.

Для кращого розуміння цього процесу я взяла інтерв’ю у свого чоловіка – ветерана АТО, який повернувся до мирового життя 8 років тому. Сподіваюсь, що це інтерв’ю дасть загальний огляд процесу соціалізації військових після повернення до цивільного життя та розкриє важливість психологічної та родинної підтримки для успішної адаптації до нових умов. Також дасть зрозуміти як і військовим, так і їхнім родинам, які проходять зараз цей шлях, що вони не одні та все, що зараз з ними відбувається є нормальним, просто потребує часу.

– Тарасе, я знаю, що ти не любиш зі мною про це говорити, але давай, щоб почати ти розкажеш про свій військовий досвід та про те, як ти потрапив до АТО.

– Я був учасником військових дій у зоні АТО, в Донецькій області. Пішов добровольцем через 2 роки після строкової служби в армії. Це був початок війни, 2014 рік.

– Які були найбільші виклики для тебе під час війни? Чи відчуваєш ти їх влив на твій психологічний стан зараз ?

– Одним із найбільших викликів була нестабільність та небезпека, з якими довелося стикатися щоденно. Це сильно вплинуло на мій психологічний стан, викликаючи стрес, тривожність та часте безсоння. Відчуття непотрібності командуванню. На даний момент, навіть після 8 років військової служби, часом я страждаю від безсоння. Іноді відчуваю образу, що ніби все було даремно.

– Які були важливі аспекти для тебе під час процесу соціалізації після повернення до мирного життя?

– Після повернення до мирного життя важливими були звичайні речі: робота та постійна занятість. Дуже допомогло моє захоплення спортом. Щонеділі я ходив грати в футбол. Взимку я катався на сноуборді. Це допомагало мені розвантажити голову та позбутися неприємних думок.

Ще для мене було важливо відчувати підтримку та розуміння моєї родини, друзів, знайомих та в принципі від всіх людей.

– Що найбільше тобі допомагало в процесі соціалізації?

– Зайнятість улюбленою справою. Я працював будівельником, в мене були постійно зайняті руки, тому в процесі роботи я ніби забував про всі погані моменти, які зі мною трапились. Також це допомогло менше вживати алкоголю в порівняні з тим, як я тільки повернувся з АТО.

Бачила б ти мене в перші три місяці після повернення – це було жахливо. Я пив багато. Пив, щоб спати, щоб не думати, щоб не згадувати. Але з мого досвіду це зовсім не допомагає. Це руйнує ще більше. Знаю багато побратимів, хто робив так само. Хтось усвідомив, що така поведінка – це ненормально, хтось ні.

Згодом я перестав пити і замінив це роботою та захопленнями. Це витягнуло мене.

Мені здається, що в армії не просто придумали «солдат має бути постійно зайнятий», так і в житі, аби дурниці не лізли в голову, себе треба чимось зайняти. Тим паче в наш час, ми маємо мільйон можливостей.

Якщо не хочеш повертатися до минулої роботи – йди на перенавчання, наскільки мені відомо, зараз для ветеранів є багато безкоштовних курсів. Вчи англійську, та будь-яку мову. Знайди хобі, запишись в спортзал.

Дзвони на безкоштовні лінії психологічної підтримки для ветеранів. Є гроші, ходи на платні консультації. Працюй над собою та над своєю проблемою. Життя коротке, не марнуй його.

– Можливо, ти можеш розповісти, що тобі заважало швидше соціалізуватися та відновити свій психологічний стан? Розкажи про якісь ситуації чи фактори, які найбільш дратували чи злили?

– Нерозуміння людей, навіщо я пішов воювати на схід України, що люди були байдужі до війни. Дратували тупі питання, інакше я їх не назву: «Навіщо це тобі було?» та слова: «Це не наша війна». Також дуже дратувала бюрократія та тяганина з різними документами під час оформлення пільг чи землі.

– Як поводилась твоя родина, коли ти повернувся з АТО?

– Мої батьки та родичі дуже раділи, що я повернувся, та намагались мене всіляко підтримати. Мене дуже радував той факи, що вони ніколи не задавали недоречних питань про війну та про те, що там було та не засуджували мій вибір піти захищати нашу країну.

Нажаль так, як мені, щастило не всім хлопцям. Побратими жалілися, що родина докучає різними питаннями. Тому, коли ти повертаєшся додому, дуже важливо обговорити з усіма близькими та друзями, що ти не хочеш чути питань про війну, ти не хочеш питань «Чи ти вбивав?» Бо ти не вбивав, а захищав. Пояснити, що такий нездоровий інтерес завжди може відкидати назад під час процесу повернення до мирного життя та зайвий раз буде примушувати тебе прокручувати неприємні події .

– Які поради ти можеш дати іншим учасникам бойових дій, які повертаються до цивільного життя щодо процесу соціалізації та психологічного відновлення?

– Важливо намагатися відновити звичний ритм життя, відновлювати стосунки з оточуючими та намагатися знайти позитивні аспекти у повсякденному житті, в якому нема війни, бо вона лишилась десь там за плечами, і тобі це потрібно чітко усвідомити. Головне – не загубитися в своєму минулому, бо попереду ціле життя і не потрібно витрачати час на погані звички, бо це точно не допоможе забути те, що було на війні. Після війни самодисципліна має велике значення, наприклад, мені вона допомогла не повертатися в ті перші три місяці після АТО.

Але головна порада – не соромтесь звертайтеся за психологічною допомогою та підтримкою.